Стежинки сніжні. Стежинки теплі.
_______
_______
29 декабря 2018 год
Сьогодні пізно поверталася із роботи. Наше місто сильно замело снігом. Не пройти нормально, не проїхати. Усі дороги з перешкодами. Але саме така погода та такі обставини відкрили для мене одну просту, але дуже важливу істину.
Ніколи не замислювалася над тим, що вузенькі стежки не тільки змушують людей мимоволі проходити дуже близько один від одного, а й можуть зруйнувати межу байдужості.
Ноги провалюються в сніг, швидко не підеш, незручно та важко. А тут назустріч перехожий. Думки тільки про одне: як же розминутися і хто кого вирішить пропустити. Серед заметів це завдання не завжди з легких. Але один раз мені поступилися дорогою, другий — я. Мені кажуть: «Дякую!», а я раптом у відповідь: «З наступаючими!» І обличчя що в мене, що у незнайомої людини одразу засяяло усмішкою. Якось і про доріжку вузеньку забули. І настрій піднявся. Згодом і з другим перехожим історія повторилася. І щоразу одна реакція — тепла, що відволікає від думок про сніг по коліна. Нагадує про те, що вже ось-ось настануть свята, які об'єднують усіх людей однією подією — святкуванням. І вже дорога додому стає веселішою. Тут повз пройшов натовп радісної компанії, що співала пісні. Сама ледь не затянула. 😆 А біля супермаркету новорічні мотиви звучать. Під них сніжинки так гарно танцюють у вечірньому зимовому повітрі.
Майже вже вдома. Проходжу останні провулки. І тут попереду мене жінка похилого віку везе ялинку маленьку. Спіткнулась і впала. Дивлюся, молодий хлопець швидко перейшов дорогу і давай їй допомагати. Сумку доніс до стежки і витягнув її з кучугури. Так було приємно спостерігати за цією картиною. Як не повірити у краще?
Я йшла швидше за неї і незабаром наздогнала. Жінка відразу поступилася дорогу. Трохи засмучена, що впала, напевно, про роки задумалася, що вже важко їй, бачу, що зажурилася. Так я їй голосно і з настроєм, ніби давно знайомій: «З наступаючими!» Жінка як розсміється. Вже й про роки забула. «І вас із наступаючими!» — прозвучав бадьоренько її голос. «Дякую!» — усміхаюся і знову поспішно йду додому, де чекає тепла грубка і сімейний затишок.
Дорогою назбирала масу позитиву. З кожним вітанням незнайомої людини на душі ставало все більш радісно і веселіше. І тут я зрозуміла одну просту, але важливу річ. В наш час люди стали менше вірити в добре та світле. Кожен закривається у собі, відгороджується від інших, живе лише своїм. Суєта поступово затягує людину в думки про проблеми та в пошук їх вирішення. Люди стали менше сподіватися на краще, любити та посміхатися. Тому що природа наша така — вірити у те, що бачимо. А бачимо, а точніше, помічаємо хороше, на жаль, дуже рідко. Кожен зайнятий своїми дуже важливими справами. І тут я усвідомила, що просто кожному з нас потрібно почати з себе — частіше робити добре і посміхатися у відповідь, щоб оточуючі ПОБАЧИЛИ, а отже, і ПОВІРИЛИ, що все ж таки це добре і світле Є!
Віра точно врятує, надія неодмінно підтримає, а любов обов'язково наповнить наші серця теплом. ❤️❤️❤️
Усіх із наступаючими святами! 🎄🎄🎄
Більше посміхайтеся, робіть добрі справи та вірте в чудеса! Вони справді існують! ❄️
_______
Коментарі
Дописати коментар