Перше березня
_______
_______
2018 рік
Для мене новий рік — це якраз 1 березня. Тому що саме цього дня починається новий цикл у природі: пробудження, народження, цвітіння... Та й стан душі відповідний.
Прокинулася сьогодні у чудовому настрої — нарешті весна!
Вийшла у двір, перед цим ледве відчинивши двері, засипані снігом. Підбадьорена початком нової пори, хотіла вдихнути свіже весняне ранкове повітря, але натомість мені в лоба заїхала біла хуртовина. Та це мою романтику не знищило. Застрягши в першому ж заметі, я підбадьорила себе: «1 березня — весна! Решта — дрібниці». Але коли мої ноги роз'їхалися і я, вигинаючись не гірше за фігуристок-медалісток, повалилася на спину в кучугуру, мої думки злегка змінили свій напрямок. Тяжкий рюкзак встряв у пухнастий свіжий сніг, і я стала на якір, причаливши біля сусідського паркану, добре хоч не влипнувши в нього єгипетським профілем. Як черепаха, що впала на панцир, я почала махати руками та ногами, намагаючись вибратися з білої перини, яку століттями оспівували всі поети та прозаїки світового масштабу, яку в цей момент і я «літературно вихваляла» не злим тихим словом. Зрозумівши, що вибратися буде не так просто, — якір тримає — вітрило спущено, — перестала борсатися. Лежу. Нікого ніде нема. Собаки одні бігають і коти підморожені ранковою весняною свіжістю. Вже подумала, може, полежати, почекати відлигу?
Сніжинки сріблом падали на обличчя. Романтика. І лежати вже не так погано, м'яко. Шкода все ж таки, що вчора полінувалася закачати на телефон аудіокнигу, можна було б корисно провести час. Але подумавши про те, що сусіди можуть не те подумати, набралася сил і насилу все ж таки повернулася на бік. Наступною частиною весняного марлезонського балету була спроба стати на ноги. Вони раз'їжджалися в різні боки, шапка сповзла на очі, обличчя почервоніло, почала сопіти, намагаючись хоч якось утримати рівновагу. Зі сторони якщо поглянути на це, так справжня пантера перед стрибком — сувора і зосереджена. Щоправда, не літня, легка та гнучка. А трохи підморожена. Зараз я мала всі шанси стати зіркою YouTube.
І все ж таки я прийняла вертикальне положення. Не відразу, але ця мить настала. Вирівнявшись, голосно і переможно видихнула. Поправила шапку, що сповзла на очі, і залишила на ній відбиток снігової п'ятірні. Прямо по центру, між бровами. Хода тепер була обережною і дещо невпевненою. Ноги трохи зігнуті, корпус уперед. Чимось схоже на чоловічків, яких малюють у еволюційній лінії розвитку. Очі зосереджено вивчали стежку, а ноги перевіряли її надійність.
Місто замело по коліна. Дороги ще не встигли розчистити. Попереду лежало гладеньке, сріблясте покривало зими, що мерехтіло в ранковому світлі, подекуди розірване самотніми доріжками.
«З першим березня!» — привітала я себе, а поряд на паркані ствердно загорлав кіт, припорошений білою пудрою снігу.
_______
_______
Коментарі
Дописати коментар